Тема кохання у творчості О. І. Купріна

О. І. Купріна, великого майстра художнього слова, гуманіста і правдошукача, з неменшою підставою можна назвати і співаком піднесеного кохання, що посвятив цій вічній і прекрасній темі три повісті – «Гранатовий браслет», «Олеся» і «Суламифь». Протестуючи проти вульгарності і цинізму буржуазного суспільства, продажних почуттів, «зоологічних» проявів інстинктів, письменник створює дивні по красі і силі приклади чистого і піднесеного кохання, відправляючись для цього у глибину століть («Суламифь»), забираючись у лісову глухомань Волинської губернії («Олеся»), заглядаючи в комірку закоханого пустельника, «останнього романтика» у жорстокому і розважливому світі («Гранатовий браслет»).

Коротко зупинимося на сюжеті добутку, що допоможе усвідомити основні проблеми, що зачіпаються у ньому, зрозуміти обставини трагічного кохання «маленької людини», відчути особливості часу. Дрібний чиновник, самотній і боязкий мрійник, закохується в молоду світську даму, представницю вищого світу. Вісім років триває безмовне і безнадійне кохання. Листи закоханого служать предметом глузувань і знущань членів сімейного клану князів Шийних і Булат-Тугановських. Не сприймає їх всерйоз і княгиня Віра Миколаївна, адресат цих любовних одкровень. Присланий невідомим закоханим подарунок – гранатовий браслет – викликає буру обурення брата княгині, товариша прокурора Булат-Тугановського. Він готовий розтоптати, знищити «плебея», який не побоювався робити знаки уваги потомственій дворянці. Близькі княгині люди вважають бідного телеграфіста ненормальним, чи ледве не маніяком. І тільки старий генерал Аносов, з яким любить бути відвертою княгиня, догадується про щирі мотиви настільки ризикованих вчинків невідомого закоханого: «Може бути, твій життєвий шлях, Вірочка, перетнуло саме таке охання, про яке марять жінки і на яке більше не здатні чоловіки». Кохання «маленької людини» закінчується трагічно. Не витримавши зіткнення зі світом жорстокості і байдужості, з озлобленістю зачерствілих душ, герой повісті гине. «Мовчати і гинути» – от духовна обітниця закоханого телеграфіста. І все ж таки він порушує його, нагадуючи про себе своїй єдиній і недоступній коханій.

Це підтримує в його душі надію, дає йому сили переносити страждання кохання. Кохання жагучого, спопеляючого, котре він готовий віднести із собою в потойбічний світ. Смерть не страшить героя. Кохання сильніше смерті. Він вдячний тієї, котра викликала у його серце це прекрасне почуття, що підняло його, маленьку людину, над величезним суєтним світом, світом несправедливості і злості. Саме тому, ідучи з життя, він благословляє свою кохану: «Так святиться ім’я Твоє». Чи могло бути таке кохання у дійсності? «Гранатовий браслет» – це чистий вимисел або Купрін зумів знайти у житті сюжет, що відповідає його авторській ідеї? Відомо, що письменник завжди намагався знаходити у реальному світі сюжети і образи для своїх добутків. В основу повісті покладені дійсні факти із сімейної хроніки князів Туган-Барановських. Письменник розглядає кохання як глибоке морально-психологічне почуття. Вустами генерала Аносова він говорить, що це почуття не повинне бути ні легковажним, ні примітивним, не ґрунтуватися на вигоді і користі: кохання повинне бути найбільшою таємницею у світі, ніякі життєві зручності, розрахунки і компроміси не повинні його стосуватися. Кохання, по Купріну, повинно ґрунтуватися на високих, піднесених почуттях, на взаємоповазі, симпатії, довірі, вірності, щирості, чесності і правдивості. Воно повинне прагнути до ідеалу. О. М. Горький, що раніше критикував Купріна за відхід від реальної дійсності, був у захваті від цієї повісті. В одному з листів він називав повість «чудовою річчю», відзначав, що «починається гарна література».

Повість «Олеся» була написана майже відразу після знаменитого «Молоха», у якому Купрін показав жорстокий світ капіталу з усіма його жахами і пороками. Події, зображені у повісті, відбуваються у Волинській губернії, на окраїні Полісся, куди, здавалося б, не повинні були проникнути злість і обман, від яких біжить герой повести – Іван Тимофійович, російський дворянин і інтелігент. Тут, у лісовій глухомані, відбувається його знайомство з поліською дівчиною Олесею. Не все безхмарно тут, удалині від цивілізованого світу. Неуцтво, корисливість, неправда встигли звити гніздо і у цьому поліському сільці. Вільна, смілива Олеся не подобається марновірним селянам, що вважають її чаклункою. Вони ненавидять її й переслідують. Протистояння очевидно. На полярних позиціях, незважаючи на взаємне кохання, перебувають також Олеся і Іван Тимофійович. Вирослий у царстві жорстокого Молоха, Іван Тимофійович отруєний його порочним подихом. Так, він не в змозі зруйнувати стіну, що розділяє духовний світ «дочки природи» і його власного. Він розуміє неможливість їхнього спільного щастя. Розуміє це, а вірніше, здогадується про це і Олеся. «Наївна, чарівна казка» кохання закінчується розлукою. І провиною тому, як вже говорилися, не тільки неосвічені селяни, але і сам Іван Тимофійович.

Велике почуття кохання оспіване Купріним ще в одній повісті – «Суламифь» (1908), створеної за мотивами біблійної книги «Пісня пісень». Суламифь – втілення чистого і жертовного кохання. Воно протипоставлене злій і заздрій цариці Асіс, відкинутої царем Соломоном. Цар-мудрець покірний чистотою кохання простої дівчини. Але гарячі й ніжні почуття не принесли щастя коханим: любов закінчується трагічно. Меч вбивці позбавляє життя Суламифь. Але навіть смерть не може перемогти її кохання. Уражена мечем Еліава, якого підстелила підступна Асіс, Суламифь дякує своєму коханому за все: за любов, за красу, за мудрість, за щастя. Зв’язок між повістями «Гранатовий браслет», «Олеся» і «Суламифь» очевидний. Це гімн жіночій красі й любові, гімн жінці, духовно чистій і мудрій, гімн піднесеному первозданному почуттю. Всі три повісті мають глибоко загальнолюдський характер. Вони піднімають проблеми, які завжди будуть хвилювати людство.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать