Народний поет (лірика Сергія Єсеніна)

Великий російський поет, дивно музичний, народний у самому щирому значенні цього слова, Сергій Єсенін, як ніхто інший, вплинув на російську культуру. Він прожив усього тридцять років, але зроблене ним навіть важко оцінити. Уродженець села Константінова, Сергій Єсенін з дитинства чув безліч народних пісень і частівок, знавцем яких був його дід. Безліч пісень і сказань знала і його матір. Рідні місця, народна поезія сформували його як поета. Його ранні вірші насичені звуками, фарбами, образами. Тут і «білий передзвін беріз», «із дзенькотами плачуть глухарі», пахне яблуками і медом, ялини ллють запах ладану, світ переливається фарбами – «червоне світло зорі», «м’яка зелень полів»… Казковий опис звичайної селянської хати заворожує:

Палахкочуть зорі, куряться тумани,
Над різьбленим віконцем завіса багряна.
В’ються павутини із золотий поветі.
Десь миша скребеться у зачиненій кліті…
Так треба вміти побачити. Його вірші про Росію, про батьківщину повні любові і щемливій щирості.

О, Русь – малинове поле,
І синь, що впала в ріку,
Люблю до радості і болю
Твою озерну тугу.
Вісімнадцятирічним сільським хлопчиком з’явився він у Петербурзі – розібратися, чому у журналах не друкують його вірші, вислані поштою. Його добутки зробили величезне враження на Олександра Блока, і той допоміг йому увійти в літературний світ. Його радісну, чисту поезію сучасники порівнювали з «забутим ароматом полів».

Мрійник сільський, я в столиці
Став першокласний поет,
За три роки життя у Петербурзі Єсенін здобув славу і безліч друзів і шанувальників. Почалася світова війна. У 1916 році він був покликаний на фронт, звідки двічі дезертирував. Як і багато хто, з радістю прийняв революцію, і зі здивуванням і тугою – її продовження. Єсенін відвідує рідні місця, бачить, як змінилося життя у селі, йому смутно, йому здається, що через зміни, що відбулися у селі, він став зайвим – навіть на своїй батьківщині, у тому місці, любов до якого харчувала всю його творчість: «Моя поезія тут більше не потрібна, Та і, мабуть, сам я теж тут не потрібний». По-своєму він був правий. Звиклий до замилування публіки, до глибокої поваги до його таланта з боку таких майстрів слова, як Блок, Єсенін раптом виявився у країні, де кращий поет – Дем’ян Бідний зі своїми агітками. «Втомився я жити у рідному краї», – які дивні ці слова для поета, для якого рідний край був самою головною цінністю. Але і на чужині життя не принесло щастя та заспокоєння. А повернення на батьківщину приносить нові розчарування. «Ах, милий край! Не той ти став, Не той». Так вже і я, звичайно, став не колишній. Любовні інтрижки, алкоголь, скандали – ніщо не могло побороти депресію і тому, лише все більше підточували його волю до життя. У «Чорній людині» він пише з розпачем:

Друг мій, друг мій,
Я дуже і дуже хворий.
Сам не знаю, звідки узявся цей біль.
Чи то вітер свистить
Над порожнім і безлюдним полем,
Як гай у вересень,
Обсипає мозки алкоголем.
І – усвідомлення повної безпросвітної самотності:
Нікого із мною немає.
Я один…
І розбите дзеркало…
Від всієї його поезії тих років віє тугою і безвихідністю. Все його життя, вся його творчість трималися на любові до батьківщини – і батьківщині він виявився не потрібний. І – закономірний підсумок: самогубство. Його якийсь час замовчували – за його «безідейність». За те, що він був поет милістю божої, а не бездумний старанний віршомаз. Але час все розставив по своїх місцях. І як Єсенін не міг представити себе без Росії, так зараз неможливо уявити собі Росію без Єсеніна.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать