Російська жінка в поемі Н. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре”

Частка ти! – російська доленька жіноча! Навряд чи сутужніше знайти.

Н. А. Некрасов

З раннього років я полюбила поезію Н. А. Некрасова. Він все своє життя служив “великим цілям століття”. Його муза – рідна сестра знедолених. Особливо дороги мені вірші, присвячені безвихідності частки російської жінки-селянки. Мені здається, що це кращі вірші поета, що говорять про гірку, багатостраждальну долю жінки-трудівниці.

Образ жінки-трудівниці, “страждальниці, створений поетом, назавжди западає в душу. Жінка-селянка випробовувала не тільки соціальний гніт, але й побутовий. От як про це пише поет у поемі “Мороз, Червоний ніс”: Три тяжкі частки мала доля. І перша частка: з рабом повінчатися, Друга – бути матір’ю сина раба. А третя – до труни рабові підкорятися.

У галереї чудових жіночих образів особливе місце займає образ Матрони Тимофіївни – героїні поеми “Кому на Русі жити добре”.



Народна поголоска приводить селян-правдошукачів у село Клин. Тут вони сподіваються зустрітися із щасливою селянкою. Матрона Тимофіївна сама розповідає їм про своє нелегке життя. Скільки ж важких страждань випало на частку цієї “щасливої” жінки! Але від усього її вигляду виходить така краса й сила, що не можна не замилуватися нею. Як нагадує вона мені “тип величної слов’янки”, про яку із захватом писав поет:

У лиху не злякається, – урятує,
Коня на скачку зупинить,
У палаючу хату ввійде!
Природна краса й фізична сила під стать її духовній красі.

Як швидко промайнули щасливі роки дитинства й дівоцтва. Матроні Тимофіївні, за її словами, у дівоцтві повезло:

Мені щастя в дівках випало:
У нас була гарна, непитуща сім’я.
Турботою й пещенням оточила сім’я улюблену доню. Однак пора безтурботного дитинства швидко минула. На “сьомому році”, розповідає Матрона Тимофіївна, “за бурушкой сама… у череду бігала, батькові носила снідати, гусят пасла”. Так вона “звикла” до справи, що все подальше життя трудилася, не покладаючи рук. Але фізична праця не приносила Матроні Тимофіївні прикростей, Найстрашніше – це духовне рабство, Матрона Тимофіївна, напрацювавшись у поле, вимиється в лазеньці й готова співати, танцювати:

І добра робітниця,
І співати-танцювати мисливиця
Я змолоду була.


Але як мало світлих моментів у її житті! Один з них – заручини з улюбленим Філіпушкой. Всю ніч не спала Матрона, думаючи про майбутнє заміжжя: її страшила “поневолі”, И все-таки любов виявилася сильніше побоювань потрапити в рабство, А потім, після заміжжя, вона потрапила “з дівочій холи в пекло”. “Виснажлива робота”, “образи смертні”, важкі нещастя з дітьми, розлука із чоловіком, якого незаконно забрали в рекрути, і багато інших негод – такий гіркий життєвий шлях Матрони Тимофіївни. З болем говорить вона про те, що в ній:

Ні кісточки незламаної,
Немає жилочки нестягненої.
Я дивуюся тієї стійкості, тій мужності, з яким виносила ця чудова жінка страждання, не схиливши своєї гордої голови. Серце обливається кров’ю, коли читаєш рядка поеми про безутішне горе матері, що втратила свого сина-первістка Демушку. Розум готовий скаламутитися від страшного нещастя. Але величезна щиросердечна сила допомагає Матроні Тимофіївні вистояти, знову повернутися до життя й активно боротися з усіма життєвими негодами. Своїм ворогам, становому й лікареві, що терзає “тіло біле” її сина, вона шле гнівні прокляття: “Лиходії! Кати!” Матрона Тимофіївна хоче знайти на них управу, але їй не радять односільчани вступати з ними в боротьбу: “Високо бог, далеко цар… Нам правди не знайти”. Коли ж із другим її сином трапляється нещастя, вона рішуче збиває з ніг старосту Силантія, рятуючи Федотушку від покарання.

Матрона Тимофіївна готова витримати будь-які випробування, нелюдські борошна, щоб відстояти своїх дітей, чоловіка від життєвих лих. Яка величезна сила волі повинна бути в жінки, щоб відправитися однієї в морозну зимову ніч за десятки верст у губернське місто в пошуках правди. “Всю ніч я йшла, не зустріла живої душі”, – розповідає Матрона Тимофіївна мандрівникам.



Безмежна її любов до чоловіка, що витримала таке суворе випробування. Губернаторша, уражена її самовідданим учинком, зробила “велику милість”:

Послали в Клин нарочного, Всю істину до відали – Філіпушку врятували.

Почуття власного достоїнства, що виявилося в Матрони Тимофіївни в дівочі роки, допомагає їй іти величаво по життю. Це почуття обгороджує неї від нахабних домагань Сотникова, що прагне зробити її коханкою своєї. Хмарою згущається в її душі гнів проти поневолювачів. Вона готова їм мстити за свої образи.

Я потуплену голову, Серце гнівне ношу! – говорить вона. Коли дідусь Савелій учить улюблену внучку терпіти, заявляючи, що богатирство мужика в його витривалості, Матрона Тимофіївна з іронією зауважує:

Ти жартуєш жарти, дідусь! –
Такого богатиря могутнього,
Гай, миші заїдять!
Величезна внутрішня сила, ненависть до гнобителів і здатність протестувати – це ті чудові якості, які вигідно відрізняють Матрону Тимофіївну. Образ Матрони Тимофіївни дуже близький, зрозумілий і доріг мені. Люди, подібні їй, свідчили про те, яка богатирська, незламна сила прихована в народній душі. Поет вірить у те, що

? Сила народна, Сила могутня – Совість спокійна – Правда живуча!


Некрасов переконаний у могутній моральній силі народу. Вірить у те, що “ключі від щастя жіночого”, “занедбані й загублені в бога самого”, найдуться. Ця віра виявилася пророчою. Наш народ, як і мріяв поет, вийшов на “широку і ясну” дорогу життя. Прав був поет, затверджуючи, що “народу росіянинові межі не потрібні”.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать