“Мертві” і “Живі” душі в поемі Гоголя

Шкільний твір на тему творчості Н.В. Гоголя. На початку роботи над поемою Н.В.Гоголь писав В.А.Жуковському: “Який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому”. Так сам Гоголь визначив обсяг – вся Русь. І письменник зумів показати в повному обсязі сторони життя Росії тієї епохи. Задум Гоголя був грандіозний: подібно Данте зобразити шлях Чичикова спочатку в “пеклі”- I тім “Мертвих душ”, потім “у чистилище” – II тім “Мертвих душ” і “у раї” – III тім. Але цей задум не був здійснений до кінця, до читача в повному обсязі дійшов тільки I тім, у якому Гоголь покизує негативні сторони російського життя. Найбільше широко на сторінках поеми представлені образи поміщиків. Це і є “мертві душі” поеми. Спочатку це Манилов, увічливий, із приємними рисами особи, мрійлива людина. Але це тільки на перший погляд. Поспілкувавшись із ним небагато : “Чорт знає, що таке!” Його мрійність – це ледарство, паразитизм, безвільність.



У Коробочці Гоголь представляє нам гостинна, хлібосольна вона раптом стає “дубиноголовою” у сцені продажу мертвих душ, боячись продешевити. Це тип людини собі на розумі. У Ноздревє Гоголь показав іншу форму розкладання дворянства. Письменник показує нам 2 сутності Ноздрева: спочатку він – особа відважна, пряма. Але потім доводиться переконуватися, що товариськість Ноздрева – байдужне панібратство з кожним зустрічним і поперечним, його жвавість – це нездатність зосередитися на якому-небудь предметі або справі, його енергія – порожня розтрата сил у гульбах і бешкетуваннях. Головна його страстишка, за словами самого письменника, “нагадити ближньому, іноді зовсім без усякої причини”. Собакевич те саме що Коробочка. Він, так само як і вона, накопичувач. Тільки, на відміну від Коробочки, це розумний і хитрий скнара. Йому удаєтся обдурити самого Чичикова. Собакевич грубий, цинічний, необтесаний; недаром він рівняється із твариною (ведмедем). Цим Гоголь підкреслює ступінь здичавіння людини, ступінь омертвіння його душі. Завершує цю галерею “мертвих душ” “діра на людстві” Плюшкин. Це вічний у класичній літературі образ скупого. Плюшкин – крайній ступінь економічного, соціального й морального розпаду ч особистості.



До галереї поміщиків, які є по суті “мертвими душами”, примикають і губернські чиновники. Кого ж ми можемо назвати душами живими в поемі, та і є чи вони? Я думаю, Гоголь не збирався протиставляти ядушливої атмосфери життя чиновників і поміщиків життя селянства. На сторінках поеми селяни зображені далеко не в рожевих фарбах. Лакей Петрушка спить не роздягаючись і “носить завжди із собою якийсь особливий захід”. Кучері Селіфан – не дурень випити. Але саме для селян у Гоголя перебувають і добрі слова й тепла інтонація, коли він говорить, наприклад, про Петра Неумивай-Корито, Іванові Колесо, Степанові Пробці, спритному мужику Еремєє Сорокоплехине. Це всі люди, про долю яких задумався автор і задався питанням: “Що ви, серцеві мої, поробляли на столітті своєму? Як перебивалися?”



Але є на Русі хоч щось світле, що не піддається корозії ні за яких умов, є люди, що становлять “сіль землі”. Узявся ж звідкись сам Гоголь, цей геній сатири й співак краси Русі? Є! Повинне бути! Гоголь вірить у це, і тому наприкінці поеми художній образ Рус-трійки, що кинулася в майбутнє, в якому не буде новосибірських, плюшкиних. Мчиться вперед птах-трійка. “Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді”.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать