Тютчев поет гармонії і красоти

Поезія Тютчева – одне з найдорожчих надбань російської класичної літератури. Поезія Тютчева сповнена думки, але він був насамперед художником. Він палко любить життя. Радісним прийняттям життя наповнені вірші «Я помню время золотое», «Нет моего к тебе пристрастья», «Еще земли печален вид…», «Весна», «Весенние водм», «Весенняя гроза». І в той же час саме природа, на думку поета, – вище блаженство людини. Тютчев володів рідкісно живим і безпосереднім почуттям природи. Поет охоче вдавався до уособлень: Не то, что мните ви, природа: Не слепок, не бездушний лик – В ней єсть душа, в ней єсть свобода, В ней єсть любовь, в ней єсть язик. Тютчева прийнято називати «співцем природи». Через звертання до неї нерідко розкривається світ людської душі у всьому багатстві переживань. Так, вірш «Фонтан» виражає характерну для Тютчева думку про одночасну велич і безсилля людського розуму.

Тютчев багато в чому ліричний поет. Крім розкішних картин природи, його перу належать чимало віршів, присвячених високому почуттю кохання до жінки. У більшій частині з них автор старанно приховує свого адресата. Вірші «О, как убий-ственно мьі любим», «Последняя любовь», «Не говори: меня он, как и прежде, любит», «Предопределение», «О, не тревожь меня укорой справедливои», «Сияет солнце, воды блещут» присвячені Олені Олександрівні Денисьєвій, «останньому коханню» поета.

О, как на склоне наших лет
Нежней ми любим и суеверней…
Сияй, сияй, прощальний свет
Любви последней, зари вечерней!
Полнеба охватила тень,
Лишь там, на западе, бродит сиянье,
Помедли, помедли, вечерний день,
Продлись, продлись, очарованье;
Пускай скудеет в жилах кровь,
Но в сердце не скудеет нежность…
О ти, последняя любовь
Ти и блаженство и безнадежность.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать