Медсестра Тетяна (замітка в газету)

Спливатимуть роки, але ніколи події страшної і кривавої Великої Вітчизняної війни не перестануть нас вражати самовідданістю і жертовністю людей, які наближали День Перемоги. Сьогодні до нас у весняний передсвятковий день завітали вони – суворі фронтовики. Паморозь лягла на їхні скроні, роки поорали зморшками мужні обличчя, але молодою залишилася душа. Після бурхливих привітань слово надали Івану Микитовичу Ільїну, генерал-майору у відставці, і попросили розповісти про найцікавішу з тих бойових операцій, у яких він брав участь.

– Я розповім вам про нашу бойову подругу, яка гідна найвищих нагород і найсвітлішої людської пам’яті. її звали Тетяною, і загинула вона у неповні дев’ятнадцять років, здійснивши нечуваний подвиг, – почав Іван Микитович.
Медсестрі Тетяні ще не виповнилось дев’ятнадцяти. Потужну лінію німецької оборони частини Радянської Армії прорвали вночі. Не чекаючи, поки сапери наведуть переправу, бійці на дошках перепливли Дніпро. І тоді на маленький півторакілометровий плацдарм фашисти спрямували нищівний вогонь. У цьому бою Тетяна Захарченко винесла понад сто поранених. І хоч сама дістала тяжку рану, поля бою не залишила. Стікаючи кров’ю, молода медсестра з кулемета відбивала шалені атаки противника і знову була поранена.

Тетяна бачила: доля плацдарму вже майже вирішена. Загинули комісар і заступник командира дивізії, начальник штабу, Тільки щось надзвичайне могло тепер надихнути бійців на відчайдушний вирішальний ривок уперед. Врятувати ситуацію міг тільки свіжий резерв, але його не було. І тоді серед окопів випросталась тоненька дівоча постать. Вся перев’язана, слабка, вона закликала солдат, які залишилися в живих, до бою.

І було це найсильнішим резервом, який пішов у бій. – Тетяні Захарченко було майже дев’ятнадцять. Вона не побачила кінця того бою. Але його побачили ті, хто переміг у ньому.

– Не віриться, що її немає серед нас, – закінчив свою розповідь Іван Микитович. – Вона так любила життя і була майже вашою ровесницею. Пам’ять про неї у наших серцях житиме доти, доки живемо ми. Пам’ятайте, юні друзі, про таких людей!
Після цієї зустрічі з ветеранами я довго не міг заснути і все ставив перед собою питання – а чи зміг би я так? Чи не злякався б? Ні, гадаю, не злякався б, бо йшлося про майбутнє нашого народу, наших батьків, нашої країни.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать