Мій улюблений вірш Сергія Єсеніна (любовна лірика)

«Мені смутно на тебе дивитися…» – так починається вірш Сергія Єсеніна, якій сподобався мені найбільше. У цього поета мені подобаються багато віршів, особливо про милі серцю російські простори, села, берези. У них всі слова зрозумілі, читаються просто і легко. Цей вірш, на мій погляд, якось виділяється із загальної маси. Є схожі на нього, такі, як «Лист до жінки», «Вечір чорні брови насупив…», але це мене більше торкнулося. У рядках видний жаль про те, що було і чого не виправити вже. Відчувається, що Єсеніну важко було його написати, душа його була скована ланцюгами минулого. Він з розпачем дивиться на підсумок прожитих років:

Начебто дощик мрячить
Із душі небагато омертвілої
Видимо, колись кохана ним жінка знайшла своє щастя у житті, щастя, що упустив сам поет. Йому гірко, кривдно, тужливо. Пізно він усвідомив свої помилки, адже у минуле неможливо повернутися і поставити все на свої місця:

Так мало пройдено доріг,
Так багато зроблено помилок…
Здається, що і природа переживає разом з людиною. Берези у нього – «згризені кістки», сад – цвинтар. Слова повні песимізму: нічого гарного вже у житті не буде, спереду чекає, як той сад, морок і порожнеча. Видно, що поет писав з каменем на душі, що не давали йому дихати вільно. Мені близький цей вірш, тому що я скоріше песиміст, чим оптиміст. Єсенін не був песимістом, у нього просто часом були, як і у будь-якої нормальної людини, моменти розпачу, самітності, туги, коли «кішки скребли на душі». Що ще сказати? Це гарний, сильний твір, що розкриває внутрішнє, далеко заховане «я», що зрідка проглядає крізь одіяння душі поета.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать