Роль ідеї у долі героїв І. С. Тургенєва і Ф. М. Достоєвського

Руську літературу завжди відрізняла надзвичайна жага до вирішення актуальних суспільних проблем. Кращі письменники відчували себе носіями істини, проповідниками, вчителями життя. Відповідно і герої їхніх творів-це “герої світогляду”, люди, які шукають сенс буття, які сповідують якусь ідею. У центрі уваги російських письменників опиняється людина з допитливим розумом і неспокійним серцем. Він створює теорії, прагнучи пояснити життя, але частіше за все стає заручником і жертвою своєї ідеї, страждаючи від неможливості її реалізувати або поступово переконуючись в її неспроможності.

Саме такий тип героя представлений у романах І. Тургенєва “Батьки і діти” та Ф. Достоєвського “Злочин і кара”. І той і другий вміли не тільки вгадати насущні ідеї свого часу, але і передбачити їх наслідки. І. Тургенєв в образі Базарова втілив нової людини, героя часу, нігіліста. Базарів впевнено руйнуємо авторитети і сповідує тільки користь і досвід. Він належить епосі бурхливого розвитку природничих наук і збирається саме їм присвятити своє життя. Базарів не сумнівається, що природа – це “майстерня, а людина в ній працівник”, що кохання – це примха і нісенітниця, що поезія і мистецтво можуть цікавити тільки “відставних” людей. До тих пір, поки герой не стикається з справжніми, глибокими людськими почуттями, йому легко залишатися непохитним і переконаним. Проте письменник готує для ідей героя серйозні випробування. Приїжджаючи в Мар’їно вже в перший раз, Базаров особисто стикається з “батьками”, не тільки з їх теоріями й поглядами, але і з масою життєвих деталей і ситуацій. Базарів потрапляє до “феодалам”, але вони-то живі люди і він змушений рахуватися з ними, хоча зовні і виходить переможцем у всіх суперечках. Самим же сильним потрясінням для Базарова стає любов до Одінцової. Це сильно похитнуло його погляди і логічні установки. Базарів виявляє романтика в собі самому, хоч і намагається “не рассіропіться”. Зовсім по-іншому тепер веде він себе в Мар’їно, по-іншому оцінює життя і людей. Положення героя стає болісним. Подолати любов не допомагає і спроба зануритися в знайому й улюблену роботу. Медицина, в яку Базаров вірив беззастережно, як це не парадоксально, стає причиною смертельного зараження. Свій земний шлях герой закінчує в рідному гнізді, відбувається повернення блудного сина, який зумів мужньо визнати помилковість своїх ідей і гідно зустріти смерть. Базарів пройшов через страждання, зазнав драму від розбіжності переконань і різноманіття самого життя. Він стійко переніс всі випробування, але нерозв’язним для нього залишилося питання: “Чи потрібен я Росії?”

Не менш трагічна доля Р. Раскольникова, героя роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара”. Письменника хвилювали особливо що з’явилися в шістдесятих роках XIX століття теорії “надлюдини”, який має право на злочин. Автором і захисником подібної ідеї стає Раскольников. Бідність, приниження, вражене самолюбство, спостереження над життям оточуючих людей, що розкриває картину насильства та несправедливості одних, убогості і страждання інших, – все це викликає у героя поглиблену роботу думки. Розкольників вважає підлістю смиренність з таким життям. На жорстокість світу він відповідає своєю теорією. Розкольників ділить світ на “владик” і “тварюк тремтячих”. Для перших не діють закон і мораль більшості. “Незвичайні” люди мають право на “кров по совісті”. Злочин Раскольникова – це експеримент над собою з метою перевірити, до якої касти належить він сам. Щоправда, герой придумує для себе рятівний обман, уравновешівая нелюдяність свого вчинку думкою про порятунок тисяч нещасних. Однак ця ідея зазнає поразки вже у момент здійснення: Раскольников вбиває Лізавету, одну з тих, заради кого і йшов на злочин. Скоївши вбивство, герой відчуває жах, потрясіння, відчуження від близьких і відраза до себе. Але, зневірившись в собі, він продовжує вірити в свою “ідею” навіть після самовикриття. Тільки на каторзі, коли Раскольников згадує свій сон про тріхінах, що роблять людей біснуватих і примушують знищувати один одного, герой розуміє, які жахливі наслідки могла мати реалізація його ідеї. Достоєвський закінчує роман воскресінням душі Раскольникова, що відкрилася для бога і любові. Герой врятований ще за життя, і в цьому головна заслуга жертовного служіння Соні Мармеладової. Поруч з Базаровим не виявилося людини, яка змогла б підтримати його у важку хвилину, тому результат його шукань не настільки оптимістичний, як у Раскольникова.

Незважаючи на різницю фіналів, в обох романах затверджується одна і та ж сама думка. Життя складніше будь-яких теорій, все в них передбачити неможливо, а тому вони ще більш небезпечні, оскільки їх наслідки непередбачувані. Служіння “ідеї” стає руйнівним для людини, а спроможність особистості вимірюється умінням гідно долати омани.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать