Виклад казки «Казка про мертву царівну і про сім богатирів»

«Казка про мертву царівну і про сім богатирів» – талановитий твір А. С. Пушкіна. Його позитивні персонажі наділені рисами характеру, особливо цінуємо людьми: добротою, великодушністю, хоробрістю, відданістю.
Цариця-мати вірно чекає свого чоловіка, який вирушив у дальній похід:
Дивиться в полі, інду очі розболілися глядючі З білою зорі до ночі; Не бачити милого друга! Тільки бачить: в’ється хуртовина, Сніг валиться на поля, Вся белешенька земля.
Царівна-дочка – втілення чесноти: вона лагідна, терпляча, щедра. Вона дбайлива господиня. Потрапивши в терем богатирів, вона насамперед «все порядком прибрала», «засвітила Богові свічку, затопила жарко піч». Вона скромна, чесна і вихована. Коли богатирі сватаються до неї, вона відповідає:
Всіх я вас люблю серцево;
Але іншому я навічно віддана.
Мені всіх миліше Королевич Єлисей.
Королевич Єлисей наче списаний Пушкіним з билинного богатиря. Його любов рятує царівну. А зло розсипається осколками дзеркала мачухи. Повною протилежністю скромної і працелюбної царівни є «зла» мачуха, яка думає тільки про свою красу. Саме ця героїня, ревнива і заздрісна, уособлює «темний світ» у казці.
А. С. Пушкін протиставляє «обличчя» і «душу», красу зовнішню і красу внутрішню. У розумінні поета справжня краса – Це життя, сповнене добра.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать