Героїчний образ Тараса Бульби

Героїчний образ Тараса Бульби у якійсь мірі автобіографічний, автобіографічний духовно. Тарас Бульба зазіхнув на закони історії, на її об’єктивний, від нас не залежить хід: він захотів поєднати в собі те, що з часом неминуче диференціюється, – батька і вчителя. І на обох теренах – катастрофа: для батька немає більшого горя, ніж бачити загибель сина, а для вчителя немає більшого горя, ніж зрада учня. Батько і вчитель поєднуються в природному світі, у природі: у світі звірини і птиці, і, очевидно, шкіл, і батьки навчають дитинчат самі, на свій страх і ризик. Підрозділи немає і у так званих «диких» народів, у первісних племен, у кочівників-скотарів. Але цивілізація вимагає поділу сім’ї та школи з їх взаємним доповненням, з їх взаємним впливом і суперництвом. І повернення до витоків історії у світі її неможливий. Але як він бажаний! І що, якщо хтось спробує повернутися до витоків історичного буття людства і поєднати, злити в собі розірване, батька і вчителя? Таке можливо, і можливо саме в літературі, дозволяє художнику мислити єдиним роз’єднане, злитим розпалося і цілісним розчленоване. І буде це сміливим, зухвалий і простодушним бунтом проти цивілізації і проти існуючого порядку речей.

Гоголь і кріпацтво, Гоголь і буржуазний світ … Не будемо боятися подібної, жорсткої постановки проблеми: була вона, ця проблема, була! Інша справа, як вона виражалася. Поділ праці у сфері матеріального виробництва – історична необхідність; але скількома втратами супроводжується вона в житті. З життя зникне умілець, людина універсального знання, навичок. Трудівники-запорожці були такими умільцями, і не дарма ж фігури їх миготять у гоголівської епопеї: вона сповнена світлих спогадів про єдність світу, зокрема, про єдність праці, ремесла; і біль її – біль про втрату єдності. Розпадається слов’янство, і поляки воюють з росіянами і українцями, з величезною історичної драми випливає приватна драма розпаду сім’ї Тараса.

А в духовному житті людей? Гоголь не знав, не міг знати, як називається суспільний лад, що зароджується на Заході і що несе загибель феодалізму. Але він бачив подальший поділ людей, розшарування їх, розрив, відхід від першооснов. Перш за все – розрив функцій батька і вчителя. Чи можна відновити їхню єдність, зробивши життя якоюсь не знає кордонів школою, розплескати на весь світ Запорозькою Січчю?

«Тарас Бульба» – епопея. Епопея виникає там, де займається ідея гармонії, ідея єдності: єдності батьків і дітей, природи і людини, духу і плоті. Епопеї чужі коливання та сумніву слово її рішуче і категорично. Воно не боїться патетики, не боїться риторичної пишноти в похвалах, марнується світу, на який воно спрямоване.

Гоголь приходить в літературу тоді, коли епопея у вітчизняній літературі вже згасає. Епічні поеми XVIII століття, зокрема найбільш помітна з них «Россиада» Хераскова, стає предметом насмішок (далеко не завжди справедливих). Але Гоголь реставрує епопею, воскрешає її. І зробити подібний літературний подвиг міг тільки він; витоки подвигу – у своєрідності, в тій ролі, яку взявся грати письменник в житті Росії: ролі загального вчителя та батька.

Тарас Бульба пронизаний дидактикою. А сутність дидактики – у моральній доблесті, в ній закладеної: людина бере на себе відповідальність за наслідки того, що він говорить, і він сам піддає сказане, розказане випробуванням, таким витонченим, яких не придумав би і лютий з його супротивників. Через суворі випробування проходять і епічні ідеї Гоголя. Думка про батька-вчителя випробовується на міцність: катастрофа, яка обрушилася на Тараса, – чи є це катастрофа ідеї або ж тут тільки катастрофа людини, що не витримав ноші ідеї? У розповіді про Тараса Бульбу і його синів осаджена фортеця, оточена запорожцями, – кільце, вписане в подвійне кільце. Місто взяли в облогу «запорожці, обперезавши все місто у два ряди своїми воза». Андрій ламає цей потроєною коло. І тоді – загибель.

Усе сходиться на тому, що «Тарас Бульба» Гоголя – епопея. Це вірно, нехай, епопея. І додати тут можна тільки одне: треба спробувати відчути, як дорого, якою неймовірною ціною оплатив Гоголь свою епопею. Він наділив свого улюбленця Тараса тим, чого не було у нього самого: двома синами. І він забрав їх обох у гаряче улюбленого героя, який їм, змусивши Тараса власною рукою вбити одного, зрадника, молодшого. А іншого, старшого сина, Тарас, ведений письменником, мужньо приніс в жертву високим патріотичним ідеалам. Пережити таке як би на ділі, в сюжеті оповідання, – подвиг Тараса, і це саме епічний подвиг. Але пережити таке в душі – подвиг Гоголя як художника і людини.

Отже, батько вбиває сина. А порівняння зі школою – тут же, як водиться. Щоправда, навіть у низці громіздких гоголівських порівнянь, що розгортаються в цілі Новели і притчі, воно здається недоречним в своєму побутовому комізмі. Захопився боєм Андрій відчув сильну руку, вхопила за поводи його коня, і побачив батька. Він «затрясся всім тілом і раптом став блідий … Так школяр, необачно зачепивши товариша й діставши від нього за те лінійкою по лобі, спалахує, як вогонь, осатаніло вискакує з лавки й женеться за зляканим товаришем своїм, ладний роздерти його на частини, і раптом натикається на входить до класу: миттю вщухає порив, і спадає безсила лють ». І громіздке побудова, насичене деталями побуту, що зображує щось на кшталт маленької комедії шкільних традицій і несподівано нізводящее серйозну битву до рівня бійки бешкетників-школярів, у системі образів епопеї абсолютно необхідно: воно завершує образ Тараса як образ батька-вчителя.

Тарас Бульба дотримав свою обіцянку: сім’я запорожців стала школою для його синів, а сам він став їх педагогом, і власне життя мовби повернулася до першооснов своїм.

* «Але не відав Бульба, що готує Бог людині на завтра …»

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать