Мальовничість картин природи у віршах А. С. Пушкіна

Неймовірно багато і різноманітно поетична спадщина самого видатного російського письменника – Олександра Сергійовича Пушкіна. Кожне його вірш наповнений сильним і щирим почуттям – будь то почуття радості, відчаю, тривоги, гніву, ніжності або захоплення. Всі ми росли, слухаючи його казки. А пізніше самі, захоплено читаючи поему «Руслан і Людмила», переживали за долю її героїв. З його віршами ми вчилися любити рідну природу. Іменго вірші Пушкіна про природу справляють на мене найсильніше враження, змушуючи хвилюватися і захоплюватися разом з автором. Його вірші наповнені такою силою емоцій, що, переживаючи їх, сам опиняєшся учасником подій, що відбуваються, серцем дотримуєшся за автором. Пушкін любив природу, вмів дивно тонко помічати і з величезною майстерністю передавати всі її найдрібніші зміни, настрою. Як непостійна, багатолика і мінлива в його віршах зима! Так мальовничо і барвисто описує поет зимову завірюху, що мимоволі хочеться укутати в теплу ковдру, глянувши ненароком, чи щільно закриті вікна:

* Буря мглою небо криє,
* Вихори снігові крутячи;
* Те, як звір, вона завиє,
* то заплаче, як дитя,
* Те по покрівлі застарілої
* Раптом соломою зашумить,
* Те, як подорожній запізнілий,
* До нас у віконце застукає.

Перед очима – похмурий зимовий вечір, свист вітру, тремтіння скла у вікнах і льодовий холод. Але в його вірші «Зимовий ранок» перед нами зовсім інша зима – ласкава і привітна, сонячна і радісна:

* Під блакитними небесами
* Чудовими килимами,
* Виблискуючи на сонці, сніг лежить;
* Прозорий ліс один чорніє,
* І ялина крізь іній зеленіє,
* І річка під льодом блищить.

І нам вже не хочеться сидіти вдома: «Мороз і сонце; день чудовий!» І цей мороз зовсім не страшний і не суворий. Ось узяти б санки – і мерщій у двір! А яким почуттям наповнені вірші Пушкіна, присвячені пізньої осені – його улюбленої пори!

Поет зізнається, що влітку душа його мучиться від спеки, а радості зими можуть йому швидко набриднути. Але зовсім інша справа – барвиста і багатолика осінь. З захопленням говорить він про цей час року:

* Похмура час очей чарівність!
* Приємна мені твоя прощальна краса
* Люблю я пишне в’янення природи,
* У багрець і в золото одягнені лісу,
* У їх сінях вітру шум і свіже дихання,
* І імлою хвилястих покриттів небеса,
* І рідкісний сонця промінь, і перші морози,
* І віддалені сивий зими погрози.

У віршах А. С. Пушкіна дивно багато світла – то яскравого, майже сліпучого, то спокійного, затягнутого легким серпанком. Вірші горять яскравими квітами з незліченною кількістю відтінків. У них поет вклав все своє серце, всі свої емоції – смуток і радість, тривогу і торжество життя. І це допомагає створювати в уяві читача все більш барвисті життєві картини. Природа в його творах – це не прості пейзажні замальовки: вона живе, відчуває, сумує і радіє, сміється і плаче. У неї ранима душа і таке мінливе настрій! І здається, ніхто інший не зміг би передати все це так мальовничо, з такою майстерністю і глибиною почуттів, як зробив це Олександр Сергійович Пушкін.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать