Минуле, сьогодення й майбутнє Елізи Дуліттл

Шкільний твір По п’єсі Б. Шоу “Пігмаліон”. Джордж Бернард Шоу – найбільший англійський драматург кінця XIX – початку XX століття. Йому вдалося вивести англійську драму з ідейного й художнього тупика, характерного для 60-70-х років XIX в. Він додав їй соціальну гостроту, проблемний характер і блискучу сатирично-парадоксальну форму. Серед численних п’єс, написаних Б. Шоу між 1905 і 1914 р., виділяється “Пігмаліон” (1913). Ця п’єса обійшла всі провідні театри миру й користується незмінним сценічним успіхом. Назва її нагадує про античний міф, відповідно до якого скульптор Пігмаліон закохався в створену їм статую Галатеї й пожвавив неї своїми благаннями. У версії, запропонованої Шоу, у ролі новоявленої Галатеї виступає лондонська квіткарка Еліза Дуліттл, а ожививши її Пігмаліон – професор фонетики Хіггінс. Гуморист, іраніст, парадоксаліст Шоу демонструє свою віру в безмежні можливості людини. Недорікуватій замазурі Елине з надзвичайною легкістю дається не тільки оволодіння літературною англійською мовою, перед нею відкриваються справжні багатства духовної культури, відбиті в книгах, музиці, і вона жадібно усмоктує їх. Елізу не просто приймають за щиру леді на великосвітському прийомі – розумна, талановита дівчина з народу стає по-справжньому гармонійною особистістю. Щось схоже відбувається й з її батьком, сміттярем Альфредом Дуліттлом – із брудних смітників він з легкістю крокує на кафедру проповідника, тому що дарунок оратора, полеміста даний йому самою природою.

Але переклик з античною легендою – тільки одна сторона цієї складної п’єси. У ній у наявності справжній демократизм: Шоу доводить, що бідну робітницю відрізняють від герцогині тільки неправильна вимова й вульгарні манери. Але він не обмежується цим: надалі ми переконуємося, що Еліза Дуліттл набагато вище аристократичного середовища, з якої їй довелося зштовхнутися. Не професор Хіггінс виховує в ній високі принципи чесності, строгості до себе й іншим, працьовитість – все це вона принесла з того миру нетрів і безпросвітного нестатку, у якому виросла. Трагічний відтінок надає блискучій і дотепній п’єсі тема холодного експериментування над живою людиною, настільки характерного для буржуазної науки. Елізі, такий, який вона з’являється у фіналі, однаково немає гідного місця в сучасної буржуазної Англія-Шоу любив відкриті фінали п’єс, що змушують глядачів продовжувати думати, тривожитися про долю героїв і власних доль також.

Про що б не говорив Шоу, як щирий син своєї епохи, він завжди говорив про своєму “сьогодні”, про “сьогодні” свою Англію.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать