Художні особливості барокової поезії (на матеріалі творчості Дж. Маріно, А. Гріфіуса, Дж. Донна)

Поезії бароко притаманні трагічна напруженість і трагічне світосприйняття. Настрої песимізму, скепсису, розчарування посилюються від усвідомлення того, що людина — піщинка у Всесвіті, життя скороминуще, і в ньому панує фатум. Найпоширеніші теми поезії — «Пам’ятай про смерть!», «Суєта». У митців бароко був цілий набір улюблених метафор: тутешнє “життя є сон” (справжнє життя настає лише після фізичної смерті); реальний світ — “юдоль страждань” (їх треба стійко терпіти в очікуванні смерті, єднаючись душею з Богом); життя людини — троянда, що швидко губить пелюстки, проте зберігає колючки і сухе стебло; світ — “лабіринт”, світ — “ринок, ярмарок”; людина — спалимий недогарок. А звідси й алегоричні персонажі — Смерть, Доля, Віра та ін. Втім, як стверджують літературознавці, поезія бароко ґрунтується на ідилічному світосприйнятті. Навіть похмурі події подані у прикрашеному вигляді, що дозволяє говорити про трагічний оптимізм барокової поезії.

Джон Донн — визнаний лідер “метафізичної школи” в англійській поезії першої половини 17 ст., доктор богослов’я, автор понад 160 проповідей, що забезпечили йому славу відомого майстра; англійської прози. Одна з цитат проповіді: Донна (що зазначена в епіграфі до уроку): і дає, як відомо, назву роману Е.Хемінгуеяі “По кому подзвін?” Як поетметафізик, втілив типове для цього стилю відчуття і дисгармонії світу. Поезії Донна притаманні свіжа метафоричність, оригінальний паралелізм, палка чуттєвість з трагічними мотивами. Слова, образи, інтонації Донна, увійшли до складу поезії XX століття, впли і нувши на багатьох великих поетів — від Томаса Еліота до Йосипа Бродського.

У Маріно — це відчуття єдності з усім сущим — космосу, землі, людського серця. Необмежена універсальність, космічні масштаби втілилися у використанні улюблених образів Усесвіту, Сонця, Зорі — природних явищ, що перебувають у вічному русі. У Донна і Гріфіуса вірші проникнуті мінорною тональністю: зі скороминущим життям приреченої людини повинно загинути все, що живе (Донн), і тема беззахисності і самотності людини перед світом — юдоллю сліз і страждань (Гріфіус).

Наприклад, світ у Гріфіуса постає у вигляді заплутаного темного лабіринту, за кожним поворотом якого причаїлися біда і страждання: білий світ — самі незрушні мури. Людське життя подібне пелюсткам троянди, що швидко облітають. В його поезії один страхітливий образ наштовхується на інший: Скорбота, Самотність, Облуда, Гризота душі, Смерть. У Маріно — це змалювання рухомих реальностей: плин зорі, хмар, сонця. У Донна Смерть — це скарб людини; Скажу я: смерть — увесь набуток мій, що лиш зростає при користуванні…

Поезіям Донна притаманний нервоводраматичний початок лірики: Вона сконала. Все як є вмира, все в світі розпадається на первні… або Мізерна смерте, хай тебе назвуть могутньою — не смій гонорувати… (з “Доброчесних сонетів”). Внутрішній розлад героя — головний мотив його творів. Поета приваблюють складні почуття протиріч, боротьба емоцій, напруженість, а тому антитеза — головний композиційний прийом, як і у Гріфіуса. Прагнення до відтворення динаміки, неспокою, постійного руху втілено у вірші Маріно “Зорі” . Текст насичений словами на позначення руху: сяє золотом, жахтить вогнями, дужим обертом снується рух розвихрених сапфірів, линете ви в чорні далі…

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать