«Василь Тьоркін»-поема про бійця

Поема А. Т. Твардовського “Василь Тьоркін” – народна, вірніше солдатська поема. Її головна ідея полягає в показі боротьби людей заради миру, заради життя. Вона являє собою цілу енциклопедію життя бійця. Та й за словами самого письменника, “ця книга про бійця, без початку і кінця”.

Головний герой – втілений в образі Василя Тьоркіна народ на війні в найрізноманітніших ситуаціях і епізодах. Твардовський зміг створити типовий образ російського солдата, з його плюсами і мінусами. Пе-ред нами постає людина, яка любить свою Батьківщину і не шкодує своєї крові заради неї, який може знайти вихід зі скрутного становища і жартом скрасити фронтові труднощі, який любив пограти на гармонії і послухати музику на привалі. Тьоркін – веселун, він за словом у кишеню не полізе.

На мій погляд, головна риса його характеру – любов до рідної країни. Герой постійно згадує про рідних місцях, які так милі і дороги його серцю. Не може не привертати в Тьоркін також і милосердя, велич душі: на війні він виявляється не через військового інстинкту, а “заради життя на землі”; повержений ворог викликає в ньому тільки почуття жалю (звернення Тьоркіна до німця). Він скромний, хоча і може іноді похвалитися, кажучи друзям, що йому не потрібен орден, він “згоден на медаль”.

Але найбільше мене приваблює в цій людині його життєлюбність, життєва кмітливість, насмішка над ворогом і над будь-якими труднощами.

Тільки подивіться, як Тьоркін живе і радіє життю на фронті, де кожен день загрожує стати останнім, де ніхто “не зачарований від осколка-дурня, від будь-якої безглуздої кулі”:

Адже він в кухні – з місця,

З місця – в бій,

Палить, їсть і п’є зі смаком

На позиції будь-якої …

А ось ми вже бачимо героя, коли той перепливає річку крижану, тягне, надриваючись, “язика”. Але треба зупинитися, “а мороз – ні стати, ні сісти”. І тут Тьоркін не сумує, він починає грати на гармоні:

І від тієї гармошки старої,

Що залишилася сиротою,

Як-то раптом тепліше стало

На дорозі фронтовий.

Я думаю, можна сказати, що Тьоркін – душа солдатської компанії. Адже не випадково з величезним інтересом товариші слухають його то жартівливі, а то й серйозні оповідання. А згадаймо, як промокла рота лежала в болотах і солдати мріяли вже “хоч би смерть, та на сухому”. Вони не могли навіть закурити: розмокли сірники. І ось вже всім солдатам здається, що “гірше немає біди”. Але Тьоркін як завжди не впадає у відчай, посміхається і починає довге міркування про те, що поки солдатів відчуває лікоть товариша, він сильний. І, лежачи в мокрому болоті, він зміг розвеселити друзів, вони засміялися. На мій погляд, це надзвичайний талант підбадьорити людей у важких життєвих ситуаціях. І цим талантом володів Тьоркін.

А як цікаво звернення героя до Смерті в голові “Смерть і воїн”, коли той поранений лежить і замерзає, а йому здається, що прийшла до нього Коса:

Буду плакати, вити від болю,

Гинути в поле без сліду,

Але тобі з доброї волі

Я не здамся ніколи.

І Тьоркін не кориться долі, він перемагає смерть.

А. Т. Твардовський у своєму творі показав життєву силу людини, силу народного характеру, а також навів читача до усвідомлення морального величі російського воїна.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать