Партизанська війна в зображенні Л. М. Толстого

Відношення Л. М. Толстого до війни суперечливо і неоднозначно. З одного боку, письменник, як гуманіст, вважає війну “самим гидким справою у житті”, протиприродним, жахливим за своєю жорстокістю, “метою якого є вбивство”, знаряддям – “шпигунство і зрада, обман і брехня, звані військовими хитрощами”. Війна, на думку Толстого, несе лише насильство і страждання, роз’єднує людей і ожорсточує їх, змушує переступати загальнолюдські моральні закони … І в той же час Толстой, будучи патріотом, оспівує війну, “не відповідну ні під які колишні перекази”, війну партизанську, “почалася зі вступу ворога в Смоленськ” і, на думку автора, що з’явилася однією з головних причин поразки французів у Росії і загибелі наполеонівської армії. Толстой характеризує цю “війну не за правилами” як стихійну, порівнюючи її з ломакою, “під-нявшейся з усією своєю грізною і величною силою і, не питаючи нічиїх смаків і правил цвяхів Францу ^ поклик поки не загинуло все нашестя “. Породжена “почуттям образи і помсти”, особисту ненависть до французів, яку випробовували й жителі Москви, покидали свої будинки і від’їжджали з міста, щоб не скоритися армії Наполеона, і мужики, спалювали все своє сіно, щоб воно не дісталося французам, ідея цієї війни поступово охопила всі верстви суспільства. Пробудилися національну самосвідомість, небажання бути переможеними Наполеоном об’єднали різні стани в боротьбі за свободу і незалежність Росії. Саме тому партизанська війна настільки різноманітна у своїх проявах, так несхожі один на одного і партизанські загони: “були партії, переймали всі прийоми армії, з піхотою, артилерією, штабами; були одні козачі були мужицькі й поміщицькі”. Велика армія Наполеона знищувалася по частинах, тисячі французів – відсталих мародерів, фуражирів – були винищені партизанами, їх численними “дрібними, збірними, пішими і кінними” загонами. Герої цієї війни – представники різних станів, що мають мало спільного, але об’єднані спільною метою захисту батьківщини. Це дяк, “що взяв на місяць кілька сот полонених”, гусар Денис Давидов, “якому належить перший крок” в узаконенні партизанської війни, старостіха Василина, “яка побила сотні французів”, і, звичайно, Тихін Щербатий. В образі цього партизана Толстой втілює певний тип російського селянина, не лагідного й смиренного, як Платон Каратаєв, а надзвичайно сміливого, не позбавленої доброго, морального початку в душі, але багато в чому чинного інстинктивно. Тому він з легкістю вбиває французів, “злого їм не робить, але мародерів десятка два побив”. Тихін Щербатий, “один з найпотрібніших, корисних і хоробрих людей в партії”, відрізняється спритністю і кмітливістю: “ніхто більше його не відкрив випадків нападу, ніхто більше його не забрав і не побив французів”. Але в той же час безрозсудна жорстокість Тихона, що мав звичай не приводити мов і не брати полонених, але бив ворогів не з-за ненависті і злоби, а в силу своєї нерозвиненості, суперечить гуманістичним переконанням Толстого. З цим героєм, як і з Долоховим, який командував невеликою партією і безстрашно вирушають на найнебезпечніші вилазки, пов’язана своєрідна ідеологія партизанської війни, відображена ще в словах князя Андрія: “Французи розорили мій дім, вони мої вороги, вони всі злочинці. Їх треба стратити “. Долохов вважав “дурною люб’язністю”, “лицарством” залишати в живих французів, які все одно “помруть з голоду або виявляться побитими іншою партією”. Однак такий герой, як Денисов, що відпускає полонених “під розписку”, “не мав на совісті жодної людини” і “не бажав бруднити честь солдата”, а також Петя Ростов, “відчувати любов до всіх людей”, зазнавав жалість до Вінсента Боссе , юному барабанщикові, взятому в полон, втілюють толстовські ідеї гуманізму, жалю й любові до людей. Закони світу, на думку автора, неодмінно восторжествують над війною, бо на зміну ворожнечі та ненависті по відношенню до супротивника приходить жалість і співчуття. Так, після битви під Червоним Кутузов звертається до армії із закликом про те, що “поки французи були сильні їх били, а тепер і пошкодувати можна теж і вони люди”, а полонений італієць визнається П’єру, що “воювати з таким народом, як росіяни, – гріх, бо вони, настільки постраждалі від французів, навіть злоби проти них не мають “…

Отже, Толстой неоднозначно ставиться і до самої партизанської війни. Народна війна захоплює письменника як вищий прояв патріотизму, як єднання людей усіх станів у їхню любові до батьківщини і в загальному бажанні не дати ворогові захопити Росію. Тільки війна партизанська, тобто визвольна, що є не “грою”, не “забавою дозвільних людей”, а відплатою за розорення і нещастя, спрямована на захист власної свободи і свободи всієї країни, справедлива, на думку Толстого. Але все-таки будь-яка, навіть і справедлива війна несе руйнування, біль і страждання, є уособленням злого, антигуманного початку, і загибель Петі Ростова, щиро любив навколишній світ, подібно всім кращим толстовських героям здатного бачити красу і велич неба і, очевидно, що зумів б зрозуміти вищий сенс життя, показує жахливість і жорстокість війни. Згідно толстовської концепції світу і єднання людей як прояви вищої гармонії, всеперемагаюча сила християнської любові восторжествує над ворожим, викриває початком війни. Тому і партизанська війна, оспівана Толстим в романі, є, на думку автора, виявом народного гніву, але не втіленням гуманізму і вищого блага.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать