Сповідальна лірика Марини Цвєтаєвої

Мої вірші – щоденник.


М. Цвєтаєва

Чудовий російський поет Марина Цвєтаєва одного разу сказала: “Я не вірю віршам, які – ллються. Рвуться – так! “І доводила це протягом усього життя власними – що рвуться із серця – рядками. Це були напрочуд живі вірші про пережите, не просто про вистраждане – про що потрясла. І в них завжди було і є дихання. У самому прямому сенсі: чути, як людина дихає. Всі вірші Цвєтаєвої мають джерело, ім’я якому – душа поета.


Якщо душа народилася крилатою –


Що їй хороми – і що їй хати!


Навіть у самих перших, наївних, але вже талановитих віршах проявилося кращу якість Цвєтаєвої як поета – тотожність між особистістю, життям і словом. Ось чому ми говоримо, що вся поезія її – сповідь!

У жовтні 1910 року Цвєтаєва, ще учениця гімназії, на власні гроші видає свою першу збірку віршів “Вечірній альбом”. Перша книга – щоденник дуже наглядового та обдарованої дитини: нічого не вигадана, нічого не прикрашені – все прожито нею:


Ах, цей світ і щастя бути на світі

Ще невзрослий передасть чи вірш?


Вже в першій книзі є гранична щирість, ясно виражена індивідуальність, навіть нота трагізму серед наївних і світлих віршів:


Ти дав мені дитинство – краще казки

І дай мені смерть – в сімнадцять років –

На такі “дитячі вірші” відгукнулися справжні майстри. М. Волошин писав, що ці вірші “потрібно читати підряд, як щоденник, і тоді кожний рядок буде зрозуміла й доречна”. Про інтимності, сповідальності віршів Марини Цвєтаєвої писав у 1910 році і В. Брюсов: “Коли читаєш її книги, хвилинами стає ніяково, наче зазирнув нескромно через напівзакриті вікно в чужу квартиру … З’являються вже не поетичні створення, але просто сторінки чужого щоденника”.

Перші вірші – це звернення до матері, розмова з сестрою Асею, з подругами, визнання в любові, поклоніння Наполеону, роздуми про смерть, любов, життя. Це все, чим повна дівчинка на початку життя, у світлих надіях, у романтичних мріях:


Бережи, Господь, твій голос дзвінкий

І мудрий розум у 16 років!


Свого коханого і чоловіка Марина Цвєтаєва кликала у віршах “царевичем”, “чарівником”, і сила її любові не була таємницею для читача. Цвєтаєва не могла любити, не захоплюючись, не схиляючись:


У його особі я лицарства вірна.

Всім вам, хто жив і вмирав без страху, –


Такі – у фатальні часи –


Складають станси – і йдуть на плаху.


У 1912 році з’являється друга книга Цвєтаєвої – “Чарівний ліхтар”, а потім в 1913 році – вибране “Із двох книг”, куди увійшли кращі вірші початкуючої поетеси. Теми і образи цих книг об’єднує “дитячість” – умовна орієнтація на романтичний бачення світу очима дитини; дитяча закоханість, безпосередність, милування життям. Поетична мова цих збірок універсальний і включає традиційний набір символів літератури першого десятиліття XX ст. Здатність “закріплювати поточний мить” і автобіографічність віршів надають їм щоденникових спрямованість. У передмові до збірки “Із двох книг” Цвєтаєва вже відкрито говорить про щоденниковими: “Все це було. Мої вірші – щоденник, моя поезія – поезія власних імен “.

Пошук свого нового поетичного “я” відображається в поезії Цвєтаєвої 1913-1915 років, об’єднаної в збірці “Юнацькі вірші” (він не опублікований). Зберігаючи щоденникових послідовність, її творчість “переходить” від умовності до цілком життєвої відвертості; особливого значення набувають всілякі подробиці, деталі побуту. У творах тих років вона прагне втілити те, про що говорила ще у передмові до вибраного “Із двох книг”: “закріплюється кожну мить, кожен жест – і форму руки, його кинув, не тільки зітхання – і виріз губ, з яких він, легкий, злетів. Ви не погордували зовнішнього! .. “Пошук нового відбився і на загальній організації її поезій. Вона широко використовує логічний наголос, переноси, паузи не тільки для посилення експресивності вірша, а й для семантичного контрасту, для створення особливого інтонаційного жесту.

Події першої світової війни вносять новий пафос в російську поезію, і в ліриці Цвєтаєвої теж намічається новий етап. Передреволюційні роки в її творчості відзначені появою російських фольклорних мотивів, використанням традицій міського “жорстокого” романсу, частівок, заклять. У віршах 1916 року, які згодом увійшли до “версти”, знаходять життя такі споконвічно цвєтаєвський теми, як Росія, поезія, любов.

У цей період дочка Цвєтаєвої Аля стала для матері гордістю, очікуванням чогось з ряду виття що виходить:


Все буде тобі покірно,

І всі при тобі – вірші.

Ти будеш, як я – безперечно –


І краще писати вірші …


Аріадна Ефрон і справді народилася чудово талановитою людиною і змогла б реалізувати свої величезні здібності, якби не важка її доля – сталінські табори, поселення.

Далека від політики, Марина Цвєтаєва у своїй “щоденникового” поезії показала і ставлення до революції, стала далі пророчицею:


Здійснюються страшна співанка, –


Обідня ще попереду!

Свобода! – Повія дівка

На шалой солдатської груди!


Вірші, написані в 1917-1920 роках, увійшли до збірки “Лебединий стан”. Виявилося, що не тільки про почуття інтимних може писати Цвєтаєва: церковна Росія, Москва, юнкери, вбиті в Нижньому, Корнілов, білогвардійці (“білі зірки”, “білі праведники”) – ось образи цієї збірки. Революція і громадянська війна з болем пройшли крізь серце Цвєтаєвої, і прийшло розуміння, як прозріння: боляче всім – і білим, і червоним!


Білий був – червоним став:

Кров забагряніла.

Червоним був – білим став:

Смерть перемогла.


Коли колишня, звична і зрозуміла життя було вже зруйнована, коли Цвєтаєва залишилася з донькою, повинна була виживати, вірші її особливо стали схожі на сторінки щоденника. Вона починає один вірш словами: “Ти хочеш знати, як дні проходять?” І вірші розповідають про ці дні – “Горищний палац мій …”, “Високо моє віконце …”, “Сиджу без світла і без хліба …”, “О, скромний мій кров! ”

І найстрашніше -. смерть від голоду дворічної дочки Ірини – теж у віршах. Це сповідь матері, яка не змогла врятувати двох дочок і врятувала одну!


Дві руки – пестити, розгладжувати

Ніжні головки пишні.

Дві руки – і ось одна з них

За ніч виявилася зайва.

За віршів М. Цвєтаєвої можна безпомилково скласти її біографію.

І від’їзд з Росії в 1922 році, і гіркі роки еміграції, і настільки ж гірке повернення (дочка, чоловік, сестра арештовані, зустрічі з ними вже не буде ніколи). Експресивність і філософська глибина, психологізм і міфотворчість, трагедія розлуки і гострота самотності стають відмінними рисами поезії Цвєтаєвої цих років. Більшість зі створеного так і залишилося неопублікованим. Останній прижиттєвий авторський збірник Цвєтаєвої “Після Росії” вийшов у Парижі навесні 1928 року. До нього увійшли майже всі вірші, написані з літа 1922 по 1925 рік. Ця книга, хронологічно продовжує “Ремесло” (квітень 1921 – квітень 1922), по праву вважається вершиною лірики поетеси.

У 1939 році слідом за чоловіком і дочкою Цвєтаєва з сином повернулася на батьківщину. Війна, що почалася, евакуація закинули її у Єлабугу, де 31 серпня 1941 вона наклала на себе руки. І, звичайно, все в щоденнику: “Мені – соромно, що я ще жива”, у записці синові: “Прости мене, але далі було б гірше” і у віршах:


Пора гасити ліхтар

Наддверних …


Так закінчується “щоденник” Цвєтаєвої, її повість про себе – її вірші. Вона знала, в чому її біда – в тому, що для неї “немає жодної зовнішньої речі, всі – в серце і долю”.

Вона так щедро виливала себе, але від цього ставала тільки багатшим – як джерело: чим більше черпаєш з нього, тим більше він наповнюється. Цвєтаєва знайшла точну і мудру формулу: “Рівність дару душі і слова – ось поет”. Її власний талант повністю відповідав цій формулі. “Живу, споглядаючи своє життя, все життя – у мене немає віку і немає обличчя. Може бути, я – саме життя “. Цвєтаєва права, ставлячи знак рівності між поетом і життям. Вся сила таланту пішла у неї на те, щоб висловити цю повноту життя.

В поезії видно вся людина. Він весь просвічується

наскрізь. Не можна приховати ні хвилювання, ні порожнечу, ні вульгарність, ні байдужість. Марина Цвєтаєва писала все без приховування, молитовно, навинос. Її слово – це її жест, голос, думка, дійсність і сон, серцебиття. Але навіть цього всього недостатньо для характеристики її манери, стилю, особистості. Швидше так: Цвєтаєва вимовляє монолог довжиною в ліричний тому, довжиною в ціле життя. Лірика, епос, драма, стаття, переклад, письмо – все це, разом узяте, щоденник жадібної до життя, чуйною, чутливою, гордої душі.


Танцюють кроком пройшла по землі! – Неба

дочка!

З повним фартухом троянд! –


Ні паростка не порушила!

Ніжною рукою відвівши нецілованою хрест,

У щедре небо рвану за останнім привітом.

Проріз зорі – і у відповідь посмішки проріз …

Я і в передсмертній гикавці залишуся поетом!

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать