«Потік свідомості» та аналіз психологи людини в творчості Джеймса Джойса

Ірландський англомовний письменник-модерніст. Характерними рисами поетики його творів є елемент пародійності та іронізм, застосування «потоку свідомості», насиченість запозичень з відомих текстів – Біблії, Шекспіра, Ібсена – тобто, інтергекстуальність. У його творах використана лексика сімдесяти мов світу. Письменник експериментує з міфом та історією, з простором і часом. Найвідоміші твори: «Дублінці» (1914), «Джакомо Джойс» (1915), «Портрет митця замолоду» (автобіографічний роман, 1916), «Улісс» (1922).

Оповідання Джеймса Джойса написані в реалістичній манері, пройняті скепсисом, гіркою та сумною іронією. Вони засвідчили блискучу майстерність Джой-са-стиліста, багатство відтінків його мови. У них Джойс відтворює обтяжливу і нудну атмосферу обивательського існування. Письменник міг і далі «працювати» в реалізмі, та свідомо обрав шлях модернізму і… вдруге став класиком!

До таких творів Джойса належать психологічне есе «Джакомо Джойс» (1914), романи «Портрет’художника замолоду» (1916), «Улісс» (1922) і «Поминки за Фіннеганом» (1939). Усі вони написані в манері «потоку свідомості». Це поняття запозичене літературознавством із психології й філософії, а сам термін – із книги вченого Вільяма Джемса «Наукові основи психології», де він порівняв свідомість людини із плином ріки, потоку. Думка змінює думку, вони переплітаються, вступають одна з одною у суперечку або, навпаки, доповнюють одна одну тощо.

У Джойса «потік свідомості» стає літературним методом, а увага до внутрішнього світу людини, її психології – його творчим кредо. Перший такий твір – це психологічне есе «Джакомо Джойс». Понад чверть століття минуло від смерті Джойса, коли відомий американський джойсознавець Річард Еллман перекупив цей шедевр у якогось колекціонера-європейця, котрий не захотів назвати своє ім’я. Сталося це 1968 року. Цей невеличкий твір цікавий передусім тому, що написаний на межі творчості Джойса-реаліста і Джойса-модерніс-та. А така «прикордонність» цікава вже сама по собі. До того ж, сам Джойс у зрілому віці, після невдалого твору «Поминки за Фіннеганом», якось зізнався, що хотів би ще написати таку ж елегантну річ, як «Джакомо». У цьому творі автор апробував багато композиційних елементів різного рівня, які знаходимо у його пізніших модернових творах. У «Джакомо» автор з непідробною і принадною самоіронією відтворив цікавий момент свого життя, коли він, зрілий мужчина, закохався у свою ученицю, молоду італійську єврейку Амалію Поппер, що брала в нього уроки англійської.

Іронізуючи над великою різницею у віці, він жартома називає ліричного героя есе – Джакомо (натякаючи на ім’я знаменитого «серцеїда» Казанови). Але ж не можна забувати й того, що події розгортаються переважно в Італії, де англійському імені «Джеймс» є італійський відповідник – «Джакомо». А відтак Джойс у Італії – таки Джакомо… Цей дрібний епізод приватного життя письменника зробив твір визнаним шедевром всесвітньої літератури передусім тому, що написаний у творчій манері «потоку свідомості».

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать