Протест протии війни у творчості письменників XX століття за оповіданням Г. Белля

Німецький письменник, лауреат Нобелівської премії (1972), активний учасник антифашистської «Групи-47», президент міжнародного ПЕН-клубу (1971-1976). Письменник завжди відстоював гуманістичні принципи, виступав проти будь-яких форм насилля. Генріх Белль змушений був брати участь у Другій світовій війні. Недалеко від Запоріжжя загинув у боях його власний батько. Белль бачив війну на власні очі, але ніколи не змальовує батальних сцен, героєм його творів є «маленька людина», яка не може протистояти тоталітарному тиску. Письменник усвідомлював провину німецького народу за розвязання війни і своїми творами намагався загасити міжнаціональну ворожнечу. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..» (1950), «Де ти був, Адаме?» (1951), «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1964) стверджують найвищу духовну сутність людини.

Письменники різних країн у своїх творах засуджували кровопролиття, виступали проти знищення людей, намагалися довести, шо війна – це трагедія як для переможених, так і для переможців. Хемінгуей, Ремарк показують трагедію «маленької людини», яка пройшла бойовими дорогами і залишилась духовно скаліченою. Тільки-но вони встигли у своїх творах описати трагедію «втраченого покоління», як у світі вже почалася підготовка до наступної,бійні – до Другої світової війни. Ремарк пише свій роман саме у розпал отруєння мас фашистської: бацилою. Його герої так і не знайшли свого місця у післявоєнному. житті. «Що з них візьмеш? – втрачене покоління», – так сказав про подібних людей колись власник гаража у Франції. Фраза виявилася влучною, але жити від цього легше не стало і уроків з жорстокого людиновбивчого дійства «надлюди» не винесли.

«Надлюди» завжди чомусь забувають, що у цьому слові головною є не перша, а друга його частина – «люди»! Вони хочуть бути «над», «зверх», хочуть мати більше, хочуть мати все. А хто для них люди? З усього видно, що люди для них – це лише засіб досягнення власних’; амбіцій, це шахові фігурки, які можна переставляти куди завгодно, а можна й просто викинути. Генріх Белль так само, як і Ремарк, як Хемінгуей, також пройшов війну, він бачив її на власні очі і знав, як працює людиновбивча ‘ машина.

* «Мерців нагору, а решту сюди!» – з такої фрази розпочинається оповідання Белля. Навіть «мерці – мають якусь більш-менш власну, назву, а до живих ставлення гірше – вони просто «решта».

Юнак, який три місяці тому закінчив гімназію, повертається сюди у вигляді «решти». Він поранений, він втратив дві руки і ногу, він став інвалідом (якщо виживе!), бо він, як і колишні спартанці, що загинули, просто виконував наказ. Цей хлопець був такий, як багато хто з нас. Він бігав коридорами своєї гімназії, дряпав якісь написи на стінах, не вмів виконати завдання, яке лав йому вчитель, на перервах бігав курити, щоб його ніхто не бачив…

Я дивлюсь на своїх однокласників, на моїх друзів і жахаюсь: якщо раптом і нам випаде на долю це страшне слово «війна»? Сьогодні ми сміємося, думаємо тільки про все найкраще і раптом… Що чекає на цього юнака, чи захоче він жити, якщо залишиться живим?

Його скалічила війна, але ж не просто війна, а Хтось, хто дав команду до війни, до людинознищення. І це знищення було завчасно сплановане, підведене під гарну систему виховання – через античну культуру. Безцінна античність і свавілля фашизму в гімназії були поставлені в один ряд – і те, і інше мало викликати захоплення.

Г. Белль не описує війни в її «військовому обличчі». Він, хоча і був на війні, не любить змальовувати батальних сцен, він показує людину, яка залишається травмована не тільки фізично, а й духовно. «Молока!» – просять спраглі губи юнака. Усе дитинство повернулося до нього в одну мить, але вже’не поверне він себе колишнього. Виконуючи наказ, він втратив себе, він навіть не може придумати, який напис мав би бути на меморіальній дошці: «Він поліг за…» За що? За кого? Для чого? Хлопця відправили вбивати, загарбувати чужі країни, красти чужі долі, відчувати себе героєм. І що? Отримав він щастя? Що тепер йому до цілого світу, до улюбленого німцями Гітлера, до цих класичних зразків нації, якщо він більше не зможе жити, і якщо поліг він ні за що – «поліг за…»

Фраза на дошці залишилась недописаною. Так само недописаною, ііедожитою є доля хлопця. Вона обірвалася, бо хтось дав наказ. Хочеться крикнути усім, хто так і не вгомонився з війнами, убивствами:

* Люди, будьте людьми!
* Не вбивайте себе і інших.
* Виступають мільйони з пітьми, їх ви вбили!
* Не треба більше!

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать