Поет і поезія у ліриці В. Маяковського (варіант 1)

Багато поетів замислювалися про мету творчості, про своє місце у житті країни, народу. Переломна епоха в історії неминуче повинна була породити поета, якому треба було б переглянути старе відношення до літератури. Їм став Володимир Маяковський, але не відразу і не швидко визначив він місце своєї поезії у житті сучасного суспільства. Замислюючись про гадану марність творця серед повсякденних турбот, Маяковський доходить висновку, що поет – це зірка, що запалюється, і її світло служить моральним орієнтиром людям. Внутрішньо переконаний у необхідності поетичного слова для людської душі, Маяковський бачить місію віршотворця в тім, щоб увібрати в себе весь біль мільйонів страждаючих і самотніх людей і розповісти про нього світу.

Образ поета Маяковського багато в чому схожий з ліричним героєм-співаком у Пушкіна і Некрасова: як у Маяковського, так і у Пушкіна поет – це пророк, якому даний дарунок передбачення:

Бачу часу, що йде через гори,
Яке не бачить ніхто..

Подібно Некрасову, поет у Маяковського в першу чергу є громадянином, що глибоко страждає за свій народ. Але в той же час він перебуває в дуже складних відносинах з юрбою, адже в ній є і ті, з кого виростуть майбутні обивателі. До них звернені зухвалі назви віршів: «Нате!», «Вам!», «Нічого не розуміють…». Але поруч із ним з’являються і інші, які необхідні поетові, і саме їм адресує свою творчість Маяковський. В автобіографії «Я сам» Маяковський пише, що питання, приймати або не приймати революцію, для нього не стояло, тому що революція – це втілення мрії про відновлення світу і суспільства:

Сьогодні валить незліченне колись,
Сьогодні переглядається світів основа…

Новому світу потрібно нове мистецтво, і Маяковський це добре розуміє. Тому поет звертається до всіх художників слова із закликом направити свою майстерність на виховання людей:

Товариш, дайте нове мистецтво,
Таке, щоб виволокти республіку із бруду…

Маяковський вже не сумнівається в тім, що його мистецтво потрібно народу, що воно необхідно країні. Поет, на його думку, виконує велику і відповідальну справу, тобто керує серцями і розумами людей на одному великому кораблі, називаному країною. Вірші зігрівають душу, тому не випадкове порівняння теперішньої поезії зі світилом, що здавна вважалося символом життя на землі, без якого не було б ні тепла, ні світла. Свої міркування про поетичну працю Маяковський продовжує у вірші «Розмова з фінінспектором про поезію». Цей твір являє собою жартівливий, але жагучий монолог, де автор люто відстоює свою точку зору. Він показує поета трудівником, для якого творчість – це нелегка, кропітка, потребуюча найвищої майстерності і кваліфікації праця. З іншого боку, справа поета – робота на революцію. Маяковський переконаний, що цей грандіозний момент історії необхідно ввічнити:

Слово поета –
Ваше воскресіння,
Ваше безсмертя,
Громадянин канцелярист.

Але разом з тим поет вважає, що він зобов’язаний писати про все, що бачить навколо себе, про все, що хвилює і мучить його. Тому його вірші, пройшовши через призму часу, не знецінилися, вони світять нам і сьогодні. Всією своєю творчістю Маяковський довів, що високе призначенні поезії в тім, щоб робити світ світлим і святковим.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать