Кохання на прикладі творчісті російського поета Олександра Блока

Я здавна глибоко захоплювався творчістю російського поета Олександра Блока. Його символістські твори неодмінно викликали в мене враження таємничості, містичності. Саме такою уявляв собі його долю. Здавалась вона мені незвичайно романтичною, сповненою солодкого страждання і великого кохання. Я не раз змальовував у власній уяві образ Прекрасної Незнайомки, яка полонила серце видатного художника слова.

Тільки згодом збагнув, що в тому образі, мабуть, не варто шукати прозаїчної конкретики, у ньому органічно поєдналися риси кількох дівчат та жінок, яких знав і цінував Блок. Єлизавета Піленко була, напевно, однією з них. Поета, очевидно, приваблювала в цій молодій особі чистота й безпосередність її світлих почуттів, почасти дитяча відданість коханому, .недосяжність якого вона, здається, усвідомлювала.

Мені б дуже хотілося зустріти подібну дівчину. Я бажав би, щоб моє серце також взяла в полон Прекрасна Незнайомка. Мрію про сильне кохання, про гострі емоції та свіжі почуття, про щасливі миті, хвилини, дні, роки усвідомлення того, що тебе люблять, що ти комусь потрібен, що ти в цьому світі не один, що з дорогою людиною тебе чекає неповторне майбутнє. Кохання має виняткову властивість — з’являтися непрохано і надовго оселятися у людській душі. Воно не знає ні вікових, ні расових, ні станових меж; приносить частіше страждання, аніж спокій, але незмінно супроводжується радістю потаємного і неземним щастям.

Мені імпонує тільки кохання, що органічно злилося з непорушною вірністю і довготерпінням. Жертвенність заради любові — це, на мій погляд, більший подвиг, ніж навіть якийсь відчайдушний вчинок. Щиро захоплююсь мужністю Лесі Українки, яка, хвора сама, полинула до коханого Сергія Мержинського, аби бути з ним в його останні дні. Щоб зробити їх світлими, зовсім не дбала про себе, не спала вночі, виснажувалася фізично й морально і навіть писала диктовані Сергієм листи до дівчини, в яку той був закоханий!

Я захоплююсь коханням, яке не зважає на безглузді суспільні умовності, для якого в людині понад усе її душа. Гетьмана Івана Мазепу і його улюбленицю Мотрю Кочубеївну розділяв більш, ніж поважний вік, що вимірювався кількома десятками років; між ними глухою стіною стали незгода Мотриних батьків, зокрема егоїстичний деспотизм матері і страта Петром І батька за зраду Мазепі. Але їх поєднала неймовірна сила, наймення якій — Любов. Комусь може видатися смішною і наївною прив’язаність старого українського правителя до дівчини, але його листи до Мотрі сповнені такого неповторного кохання, що навряд чи можуть кого-небудь залишити байдужим. Це швидше навіть короткі записочки, але ними Мазепа сказав дівчині більше, ніж цілі томи трактатів про любов: “Моє серденько, мій квіте рожевий! Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти, через сей листочок кланяюся, всі членики цілую люб’язно”. Мотря не зрадила своєму благодійнику і в найважчі для нього та для батьківщини хвилини, стала однією з найгероїчніших оборонниць Мазепиної столиці Батурина від московських зайд.

Мені імпонує така романтична відданість, яка дозволяє забути про вік і про суспільний стан особи, а сповна віддатися найприємнішому з чарів людського життя. Тож нехай ніколи не страждає наше суспільство від ворожнечі і люті, хай панує у ньому непереможна Любов, схожа на ту, яку переживали Мати Марія, Леся Українка, Іван Мазепа та Мотря Кочубеївна.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать