Світ реальний і фантастичний, чи як писати твір по роману М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита»

У літературі чимало добутків, у яких «переплітаються» світи реальний і фантастичний. Це й «Іліада» Гомера, і «Божественна комедія» Данте, і романтичні балади Жуковського. Поява реалізму (двадцяті роки XIX століття) практично вивело із уживання даний прийом. Тим більше важливим стала поява роману «Майстер і Маргарита» з його унікальною просторово-тимчасовою структурою.

Подібна концепція не є винаходом Булгакова. Про існування мнимого світу говориться, наприклад, у книзі П. Флоренського «Давності в геометрії», також у ньому сформульована ідея про троїчного буття. Але автор «Майстра й Маргарити» полемізує із ученим, тому що останній трактував Сатану як «мавпу Бога», а мнимий світ населений силами Світла.

Філософське обґрунтування розглянутої концепції дається в працях Г. Сковороди.

Отже, структура роману будується за принципом існування трьох світів: земного, біблійного й Вічного. Останній – сполучна ланка між першими двома, вона допомагає виявити подібність між зустріччю на Патріарших ставках і допитом Ієшуа Га-Ноцрі – ці події відбулися в той самий день календарного року.

Між світами існує й композиційний зв’язок, у романі вони переплітаються. «Древні» глави вводяться по-різному: як оповідання Воланда й супровідне його бачення, як сон Івана Бездомного і як уривок з роману Майстра. Ці глави виділені й стилістично: у них з’являється розміряний ритм оповідання, знову прихожа гнучкість мовлення створює відчуття реальності що відбувається. Існують у романі ситуації, що повторюються у всіх трьох світах, – у такий спосіб Булгаков прагнув зробити зв’язок часів очевидним. Легко простежуються збіги в описі погоди (гроза в Єршалаїмі й у Москві). Найчастіше це – прямі ремінісценції.

Також повторюється образ мармурових сходів: вони присутня й у древніх главах, і на балі в Сатани. Цікавий і образ юрби, що виникає під час страти Ієшуа, на балі й у черзі у вар’єте.

Зв’язок часів виявляє й знаменита фраза «…П’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат». Вона ж завершує оповідання в різних світах: біблійному – у главі 26, вічному – у главі 32 і в московському – в епілозі. Кожний із цих світів має також свої тимчасові особливості: у першому дія триває один день (одне із трьох єдностей класицизму; у третьому – з вечора середи до вечора суботи). Що стосується потойбічного миру, то в ньому час зупиняється й не рухається (наприклад, бал у Сатани). До слова, саме в такий спосіб у романі вирішується проблема гріха Маргарити: вона зробила його за межами часу, і її душа залишилася незаплямованої, отже, її вчинок нешкідливий і прощається.

Маргарита – унікальний персонаж і в системі образів, структура якої продиктована концепцією троїчного буття. Герої, що існують у різних «вимірах» але зведені однією проблемою, поєднуються автором у тріади. Маргарита є виключенням у цій системі. Вона – збірний образ, і основні її якості – любов і жаль – присутні в усіх світах. Тому в неї немає двійників, вона – монад. Особняком стоять персонажі Майстра й Ієшуа, об’єднані проблемою творчості. Їх зближає те, що по натурі вони не борці, наявність трагедії нерозуміння; можна говорити й про існування «Голгофи творчості» для обох персонажів.

Однак щирий дозвіл проблема творчості одержує не в системі образів, а в троїчному. Булгаков затверджує, що всі великі добутки переміщаються в вічність (подібні ідеї висували Г. Ахматова й Б. Пастернак) і теперішнє визнання справжньому художникові буде дано за межами людського життя, що й ілюструє фінал роману.

У зв’язку із цим стає очевидним контрастне протиставлення двох світів. Необхідно відзначити, що автор використовує прийом відновлення фантастичного влучення з вічності в Москву, Воланд і його свита здобувають побутові риси. З іншого боку, при переході зі звичайного світу в ірреальний оголюється сутність людини. Використається прийом гротеску (перетворення Миколи Івановича в кабана). Таким чином, світи зв’язані: життя героя починається в реальності й переміщається у фантастичну область (традиція Гоголя), причому його доля залежить від діянь у звичайному світі. Булгаков висвітлює ще один аспект з’єднання світів: деградацію щиросердечної природи людини (про це писали Бунін і Достоєвський); те, що було трагічним у стародавності, стало фарсом у реальності.

Автор затверджує, що границя між вічністю й сьогоденням примарна. Образи героїв проектуються у вічність, але попадають туди лише самі гідні з них: Ієшуа, Понтій Пілат, Левій Матвій. Іншими словами, у фантастичній частині роману дається умовний дозвіл образів.

Деякі предметні деталі «кочують» з однієї частини добутку в іншу: вино, поле Левія Матвія. Постійний і мотив, що поєднує любов і вбивство: загибель Іуди й зустріч Майстра й Маргарити («Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох!»). Здається, що в концепції трьох вимірів сполучною є також проблема добра й зла. «Древні» глави показують, що добро для однієї людини могло б обернутися злом для інших. У московській частині зображена зворотна ситуація (на жаль, подібний уже був одним з основних у програмі радянського уряду). А між цими світами – вічність – єдине місце, де Майстер і Маргарита знайшли спокій, де дві тисячі місяців страждав п’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать