Новий етап історії німецького театру XX століття

Найбільш великими драматургами безсумнівно були Бертольт Брехт і Фрідріх Вольф. Їх творчість – цілий етап історії німецького театру XX століття. Ф. Вольф (1888-1953) протягом ряду років повністю поділяв художні та етичні погляди експресіоністів, а після того як перейшов на позиції реалізму, не відмовився від експресіоністській драматургічної техніки. Перша драма Вольфа «Магомет» (1917), як і пішли за нею драми «Це ти», «Безумовний», «Чорне сонце», «Тамар», є вираженням емоційного збурення проти зла, яке бачить письменник в навколишньому світі. Форма цих драм, їх етична основа, пацифізм, проголошення єднання як основи нового світу – все це свідчить про те, що творчість Вольфа йде в ці роки в руслі експресіонізму. Але вже на початку 1922 року він приходить до переконання, що «не можна втілювати самих себе в екстатичної формі», що «закон драми як форми вимагає надзвичайно об’ектівірованія».
Знайомство з марксизмом, з методом діалектичного матеріалізму, участь у революційних боях вплинули на подальший розвиток письменника. У 1924 році він створює драму про селянську війні в Німеччині «Бідний Конрад», яка відрізняється від всіх попередніх драм не тільки / тим, що в основу її лягли відомі історичні події, а й новою позицією письменника. Вольф вже не чекає поліпшення світу завдяки тільки моральному вдосконаленню людей. Революційний дія, спрямована на зміну світу, повстання пригноблених мас народу як сила, що формує кращий світ, – от нові ідеї, які захоплюють Вольфа. Сам Вольф назвав згодом «Бідного Конрада» своєї «першою соціалістичною драмою».
Листопадова революція в Німеччині та причини її поразки ще довгі роки займали увагу Вольфа. Він кілька разів звертався до переробки драми «Бідний Конрад”. Однак історичний паралелізм лише в обмеженій мірі міг висвітлити події сучасності, а саме до цього прагнув Ф. Вольф. Про це свідчать його романи «Креатура» і «Битва у Коленпотте», а також драми «Людина у пітьмі», «Кортик», «Колона Хунд». Така особлива прихильність до сучасності стає зрозумілою, якщо врахувати теоретичні погляди Ф. Вольфа, які найбільш повно. виражені у знаменитій статті «Мистецтво – це зброя» (1928). Саме як зброя політичної боротьби створені п’єси Ф. Вольфа «Ціаністий калій», «Матроси з Каттаро», «Тай Янг прокидається», «Хлопці з Монса» та ін Найвищим творчим досягненням Вольфа в цей період є драма «Матроси з Каттаро» ( 1930). У бухті Каттаро в кінці січня 1918 року спалахнуло повстання матросів австро-угорської ескадри. Під керівництвом боцмана Франца Раша вони на 40 кораблях підняли червоне революційний прапор і зажадали проведення мирних переговорів. Проте їх осягає невдача. Раша і інших революційних матросів чекає смертна кара. Але трагічний і, здавалося б, безнадійний кінець опромінюють повні впевненості слова боцмана: «Друзі, наступного разу треба діяти краще … Це не кінець, лейтенант, це тільки початок!». Постановка «Матросов з Каттаро» у театрі «Фольксбюне», приурочена до річниці Листопадової революції, ознаменувалася сенсаційним успіхом. Роль Франца Раша виконував видатний актор Ернст Буш. Ф. Вольфу вперше вдалося домогтися художнього синтезу соціалістичного погляду на світ, партій-, ний пристрасності і реалістичних принципів зображення.
Що вийшов в 1930 році віршований збірник «Еріх Вайнерт говорить» є свідченням дійсної поетичної зрілості. У ній Вайнерт постає таким, яким він залишався до кінця життя, – бійцем, трибуном, поетом німецького пролетаріату, злившись в своїй творчості переконаність і світовідчуття комуніста з блискучим талантом художника-реаліста. Вайнерт висміював буржуазних правителів, викривав відродження мілітаризму і злочини юстиції, писав про бідування робітників та їх революційній боротьбі, кликав трудящих на бій за свободу і щастя. Це була своєрідна поетична хроніка часів Веймарської республіки, епохи, яку Вайнерт визначив словом «балаган». Так був озаглавлений один з його сатиричних збірок.
Арнольд Фрідріх Фіт фон Гольсенау (1889-1979), що отримав в літературі популярність під псевдонімом Людвіг Ренн, – нащадок родовитої аристократичної сім’ї, кадровий офіцер. Він переконався, що основний тягар війни виносять на собі прості солдати, а не офіцерська каста. Самовикриття німецької соціал-демократії, знайомство з марксизмом привели його в 1928 році до лав Компартії Німеччини. У 1928 році за підписом Л. Ренна виплел його роман «Війна» (завершено в 1925 р.). В основу його лягли щоденникові записи самого автора, зроблені під час війни. Але герой, Від імені якого ведеться розповідь, єфрейтор Людвіг Ренн належить до іншого соціального строю. Він – «солдат з маси». І сам роман «Війна» є спробою зобразити з точки зору солдатської маси те, що пережив дворянин і офіцер фон Гольсенау. Спочатку ця спроба була зроблена в оповідних формах експресіонізму, однак «при цьому виходила всього лише м’якотіла і неясна балачки замість того, що я хотів зобразити-« замість терпкою дійсності ». Реалістичний, точний, ділової і дуже суворий оповідний стиль Ренна склався як результат свідомого відмежування від експресіонізму. Підкреслено уникаючи жодного пафосу, Ренн малює вторгнення німецької армії до Бельгії і Франції, битву на Соммі, крах кайзерівської імперії.
Пізніше Л. Ренн назвав свій роман «Війна» та його ідеї «перехідними». Його соціальні і політичні погляди були в момент створення книги ще в процесі формування. Образне мислення письменника у романі «Після війни» (1930) спирається вже на соціалістичний світогляд, на політичний і життєвий досвід учасника революційної боротьби пролетаріату. Ця книга належить до числа перших творів соціалістичного реалізму в німецькій літературі.
Першим великим твором про-повоєнних революційних боях в Німеччині був роман К. Грюнберга (1891-1972) «Палаючий Рур», що з’явився в кінці 1928 року. Він малює виступ Рурський робітників проти спроби державного перевороту, скоєну реакційними офіцерами і юнкерами в 1920 році і відомої в історії під назвою капповского путчу. Тема революційних боїв була потім підхоплена в цілій серії романів, що отримали назву «Червоний роман за 1 марку», початок якій поклала книга Г. Мархвіци «Штурм-Ессена» (1930). У цій серії з’явилися перші книги В. Бределя «Машинобудівний завод Н. і К.» і «Вулиця Розенгоф», роман «Барикади на Веддінга» К. Нейкраіца та ін Весь тираж останньої книги цієї серії – роману О. Готше «Березневі бурі »(1933) – був захоплений фашистами і знищений. Одночасно з цією серією з’являється ще ряд «романів про пролетарських будні».

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать